ЧЕТВІ́РКО, невідм., числ. кільк., збірн., розм. Те саме, що че́тверо. І жили собі любенько! Господь благословив і діточками-четвірко їх мали: три дівчини, як зорі ходили, і хлопчик (Свидн., Люборацькі, 1955, 7).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 319.