ЧЕ́ХИ, ів, мн. (одн. чех, а, ч.; че́шка, и, ж.). Народ, що належить до групи західних слов’ян і становить разом із словаками основне населення Чехословаччини. — Чого мене — Чи на прю позвали? Чи дивиться на кайдани??..— Мовчи, чеше смілий…— Гадюкою зашипіли, Звірем заревіли.— Ти єретик! ти єретик! (Шевч., І, 1963, 267); Проти ворожої навали, Проти німецького ярма Стіною чехи повставали, І правда їх вела сама (Рильський, І, 1956, 317); Станеться так: надвечір прийдуть на бойовище чехи і чешки з довколишніх сіл, знайдуть братську могилу загиблих, ретельно обкладуть її червоними маками (Гончар, III, 1959, 455).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 320.