ЧИНУ́ША, і, ч., розм., зневажл. Те саме, що чино́вник. Дивлюся у вікно й повертаюсь думками в Іркутськ. Не так-то вже й давно, за царів, це було богом і людьми прокляте глухе місто, місто засланців, каторжних та самодурів-губернаторів і чинуш (Козл., Подорожі, 1959, 6); Допомагати партії викривати різних чинуш і кар’єристів, гнівним словом картати нероб і окозамилювачів, людей з підленьким міщанським нутром — такий обов’язок майстрів сатиричного жанру (Літ. газ., 24.II 1961, 1).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 327.