ЧЛЕН, а, ч.
1. Частина тіла людини або тварини (перев. про кінцівки). Він уявляв собі, що станеться з ним, коли він буде мертвий .. Кров у жилах густа і холодна, як драглі, члени витягнені, дерев’яні і не згинаються (Коцюб., І, 1955, 409); В усім тілі чулася якась розламаність, члени були важкі. Лягти б і лежати непорушно (Хотк., II, 1966, 165); // Чоловічий статевий орган.
2. спец. Одна із складових частин якого-небудь цілого. Комети є членами сонячної системи, більшість їх обертається навколо Сонця по дуже витягнутих еліпсах (Астр., 1956, 90); Числа, що становлять геометричну прогресію, називаються її членами (Алг., II, 1957, 94); Члени пропорції; Члени судження.
∆ Другоря́дні чле́ни ре́чення див. другоря́дний; Однорі́дні чле́ни ре́чення див. однорі́дний; Член ре́чення — складова частина речення, виражена перев. окремим повнозначним словом, яке в структурі речення має певну синтаксичну функцію. Відмінок виконує синтаксичну функцію і є основною ознакою, що характеризує з формального боку іменник як член речення (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 306).
3. Особа, яка входить до складу певної групи людей, до якої-небудь організації, товариства, об’єднання і т. ін. Всі члени дому Чингісхана діставали окремі володіння (Іст. СРСР, І, 1956, 74); Прийшов член земської управи (Мирний, III, 1954, 141); Знову мовчанка і знову постріли — по двадцяти одному з кожного боку. Це вітали членів уряду: крейсер — комісара, а канонерка — міністра (Ю. Янов., II, 1958, 109); Музика ллється, а члени батьківського комітету вже припрошують людей до столу (Гончар, Тронка, 1963, 135); Ректор, поговоривши із членами приймальної комісії, відкинувся на спинку стільця і якусь хвилю дивився на Уласа уважним вивчаючим поглядом (Тют., Вир, 1964, 62); — На порядку денному одне питання. Прийом до кандидатів у члени партії Платана Гайворона і Максима Мазура (Зар., На.. світі, 1967, 173); Того ж таки дня, ввечері, відбулися збори членів колгоспу (Донч., II, 1956, 62); // Учасник чого-небудь. Член експедиції.
Ді́йсний член див. ді́йсний; Член-кореспонде́нт — звання, що надається вченому, обраному до складу академії наук, який не користується всіма правами дійсного члена. [Дубина:] Що таке наука, молодий чоловіче, мені трохи відомо як членові-кореспондентові Академії наук (Мороз, П’єси, 1959, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 344.