ЧО́ПИК, а, ч. Зменш. до чіп1 1. Нове Пивце шуміло і мурчало, Що, бач, під чопиком йому душненько стало (Бор., Тв., 1957, 186); Люда вмивалася біля мідного позеленілого вмивальника, в якому треба було натиснути знизу на чопик, щоб полилася вода (Перв., Дикий мед, 1963, 452).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 352.