ЧОРНОГОЛО́ВЕЦЬ, вця, ч. (перев. мн. чорноголо́вці, ів), заст. Чорнобривець (див. чорнобри́вець3). Були тепер у неї [Мотрі] й чоботи добрі чорноголовці, плахти й дерги дорогі (Мирний, II, 1954, 250).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 358.