ЧОРНОКО́РИЙ, а, е. Який має чорну кору, оболонку. Обабіч, між чорнокорими берестами і голубою грабиною, рожевіють обрідкуваті березняки, неясним весняним туманом губляться в глибині дібров (Стельмах, І, 1962, 34); І гроза під вітрами, і дуб чорнокорий на ниві, Все забуте з дитинства — цвітком виграє (Мал., Листи.., 1961, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 359.