ЧОРНОЧУ́БИЙ, а, е. Який має чорний чуб; з чорним чубом. Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги.. Будуть тебе кликать у сади зелені Хлопців чорночубих диво-наречені (Сим., Земне тяжіння, 1964, 8); Партизани поспішали.. Піппо Бенедетті висипав на шофера цілі черги круглих і красивих італійських слів, а той тільки крутив своєю чорночубою головою і так само повільно і вперто долав один завиток шосе за другим (Загреб., Європа 45, 1959, 505); // у знач. ім. чорночу́бий, бого, ч., розм. Хлопець, чоловік, який має такий чуб. Ще до того, як розреготався шофер, Віра Андріївна зрозуміла — з них грошей не візьмуть, чорночубий просто вирішив відплатити Бучці за театр (Мушк., Чорний хліб, 1960, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 361.