ЧОРНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати, робитися чорним або чорнішим (у 1-3, 8 знач.). Сонце заходить, гори чорніють. Пташечка тихне, поле німіє (Шевч., II, 1963, 37); Сонце геть високо піднімається; грає на весну-красну.. Сніг м’якшає, лід дірчавіє, чорніє (Мирний, І, 1949, 323); З голови і цілого тіла [Асуара] піднялась пара, голі частини стали синіти, потім чорніти (Ірчан, II, 1958, 105); Марусяк гриз травинку і чорнів від чорних дум (Хотк., II, 1966, 203).
2. тільки 3 ос. Виділятися чорним кольором, виднітися (про що-небудь чорне, темне). Дерево сумно чорніло на білому снігу (Н.-Лев., II, 1956, 76); Ой в степу могила з вітром говорила: Повій, вітре, ти на мене, щоб я не чорніла; Щоб я не чорніла, щоб я не марніла, Щоб на мені трава росла та ще й зеленіла (Укр. поети-романтики.., 1968, 135); Біля одного з сараїв чорніла купа дерев’яного вугілля (Гончар, III, 1959, 92); Внизу під нами чорніє море (Ю. Янов., II, 1958, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 356.