ЧОРТЯ́ЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до чорт 1-3; належний чортові, чортам. Семен спідлоба зиркнув у той бік, де висіла на стіні велика картина страшного суду; од неї завжди смерділо Семенові духом чортячого кубла (Вас., І, 1959, 325); [Сидір Свиридович:] Свят, свят, свят!.. (Оступається й хреститься). [Горпина:] Чого ви одхрещуетесь од мене? В мене нема на голові чортячих рогів (Н.-Лев., II, 1956, 477); // Власт. чортові, такий, як у чорта. [Н и к о д и м:] Не говори чортячим язиком до мене! (К.-Карий, І, 1960, 444); — Бійтесь бога, коли людей не боїтесь! — кинулась вона до помічника пристава, схопила його за обшлаг рукава, але не розжалобила служаку. На його чортячому обличчі округлились і скособочились очі, а на їхнє довічне здивування ще набігла й цікавість (Стельмах, І, 1962, 599); Коло тину Ладуриха сусідок збивала: — Бабоньки! Ви гарненько придивіться, їй-бо, в Олени щось чортяче єсть… Хай я святої неділі не доживу — Олена чаклунка (Ковінька, Кутя.., 1960, 58).
2. лайл. Те саме, що бі́сів 2. Застудився я в дорозі під Петербургом, і аж до самої Волги ночами був чортячий холод, а шинель дали мені благеньку, витерту (Тулуб, В степу.., 1964, 46); Ну й Байраки! Що там не кажи, а край таки справді чортячий (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 134).
3.перен., розм. Надзвичайно сильний; несамовитий, шалений. Кинулась.. до помочі щонайближча сотня, так козаки її привітали таким чортячим наскоком, що оборонці.. накивали п’ятами (Стар., Облога.., 1961, 54); // Занадто важкий. А "Гетьман" тремтить, а "Гетьман" падає грудьми на хвилі.. Дві години скаженої, чортячої роботи й напруження! (Вишня, І, 1956, 187).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 366.