ЧУ́БИК, а, ч. Зменш. до чуб. Під грузинським сонцем його вихрястий чубик порудів, немов кожушок степового ховрашка (Мас., Роман.., 1970, 152); Він дмухав на білий чубик Петрика і задихався у хвилях ніжності (Стельмах, II, 1962, 162); Щасливий край! Містам і селам в квітках всміхається земля. І пташці з чубиком веселим "добридень" серце промовля (Сос., Солов. далі, 1957, 35); Гаврило ліниво шкутильгав.., пощипуючи вуса, схожі на припечені сонцем кукурудзяні чубики (Тют., Вир, 1964, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 371.