ЧУБИ́ТИ, блю, биш; мн. чублять; недок., перех., розм. Бити кого-небудь, хапаючи за чуба. Через їх синки в ледащо Пустилися, пішли в нінащо, А послі чубили батьків (Котл., І, 1952, 137); Серед двору Василь насів Галю і чубив, та кричала не своїм гласом (Мирний, IV, 1955, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 371.