ЧУВА́ТИ1, а́ю, а́єш, недок., перех. і без додатка, розм.
1. перев. мин. ч. Чути, слухати не раз одне й те саме чи подібне що-небудь. — Знаю, знаю, знаю, знаю! Чувала тисячу разів! (Л. Укр., III, 1952, 701); Він чував у Відні всякі концерти і всяку музику (Фр., III, 1950, 87); Поволі далеко й глухо стало чувати неначе стогін глухий. Ні, не зірниці,— надходила гроза (Головко, II, 1957, 226); Про Байду секретар райкому останнім часом чував чимало гарного (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 119).
2. Те саме, що чу́ти 1, 3. Ой кувала зозуленька, тепер не чувати, Полетіла в гай зелений нічку ночувати (Коломийки, 1969, 49); Кругом садочки, біленькі хати, І соловейка в гаю чувати (Л. Укр., І, 1951, 29); Гримить Дніпро, шумить Сула, Озвались голосом Карпати, І клич подільського села В Путивлі сивому чувати (Рильський, II, 1960, 194); Виліз батько з хатини Дочку виглядати… І не чувать дитини,— Що за вража мати! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 178); — Що ж ти, Славочку, навіть не цікавий довідатись, що чувати дома? (Март., Тв., 1954, 457); — Що там чувати, розказуйте!.. (Коцюб., II, 1955, 166); — Що нового, Лесю, чувати в селі? — Та нічого такого. Пан Стадницький знову позивається з лісовиками (Стельмах, І, 1962, 272).
ЧУВА́ТИ2, а́ю, а́єш, недок., заст. Не спати; пильнувати. В садочку вітоньки гне буря, хиляє.. При тобі ж тут ненька чуває, Спокійно засни (У. Кравч., Вибр., 1958, 207); На сцені який час тихо, всі сплять.. [Голос Кассандри (з храму):] Чувай, стороже! (Л. Укр., II, 1951, 323).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 372.