ЧУДНУВА́ТО. Присл. до чуднува́тий. Він якось чуднувато криво посміхнувся, ніби судорога пересмикнула йому праву щоку (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 374.