ЧУЖІ́СІНЬКИЙ, а, е. Зовсім чужий. Серед компанії свого народу, серед своєї сім’ї він сидів, мов чужісінький чоловік (Н.-Лев., І, 1956, 192); // Уживається як прикладка для підсилення ознаки, вираженої основним словом. З Чайченком Пилипиха поводилася звичайненько, унятливо, тільки як з чужим-чужісіньким чоловіком (Вовчок, І, 1955, 237); Кругом неї чужі-чужісінькі та неприємні для неї, немилі люди… (Н.-Лев., III, 1956, 349).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 379.