ЧУ́НІ, ів, мн. (одн. чу́ня, і, ж.).
1. Мотузяні, солом’яні і т. ін. постоли, личаки. Це був уже підстаркуватий солдат-тиловик, веселий і неспокійний. Він увесь час присвистував, прицмокував і тупотів чобітьми в солом’яних чунях (Тют., Вир, 1964, 516).
2. Гумове або шкіряне взуття у вигляді калош з потовщеними бортами й підошвами. Була одна пара повстяників, а друга — чуні, склеєні з автогуми,— цим користалася вся родина в міру потреби (Ю. Янов., Мир, 1956, 156); На ногах мав [Коваль] валянки з чунями, клеєними з автомобільної камери (Кучер, Прощай.., 1957, 275).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 384.