ЧУПРИ́НДИ́Р, и́ндиря́, ч., розм. Те саме, що чуба́р. Гребнули раз, два, три, чотири, Як на! — у берега човни; Троянці наші чуприндирі На землю скіць — як там були! (Котл., І, 1952, 164); Недалечко стоїть високий козак у кармазиновім жупані, в чорних оксамитових штанях і жовтих чоботях… такий з нього чу-приндир, що кращого не знайти і у коші! (Стор., І, 1957, 82); В кого він тільки вдався такий? В кого ж, як не в батька, І в Гната добрішає й добрішає серце до свого норовистого чуприндиря (Стельмах, І, 1962, 545).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 384.