ШАБАТУ́РА, и, ж., діал. Скринька, коробка. Він кинув у шабатуру книжку, почепив набакир кепку і виклично [з викликом] подивився па Сагайдака (Добр., Тече річка.., 1961, 162); Це велика кругла шабатура, і в ній — торт (Мик., II, 1957, 58).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 393.