ШАБЛЮ́КА, и, ж. Збільш. до ша́бля 1. Шаблюку мав [Палій] у сажень довжиною, і важила вона пуд (Укр.. казки, легенди.., 1957, 246); Чутно було, як бряжчали в бояр шаблюки на золотих ланцюгах коло пояса (П. Куліш, Вибр., 1969, 168); *Образно. Вогонь викрешує хмарина-криця, І срібна крапля в відблисках іскриться На вигнутій шаблюці рогози (Дор., Тобі, народе.., 1959, 73); *У порівн. З-під важких плит червоного граніту сходів вириваються дві вигнуті чеченською шаблюкою доріжки (Кол., На фронті.., 1959, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 395.