ШАЛЬ1, ж. і заст. я, ч.
1. Велика в’язана чи ткана хустка (перев. шерстяна, рідше шовкова). — Купи собі, мамуню, шаль. — Мені не треба тії шалі.— Не завдавай же серцю жалю! Купи, голубко! (Шевч., II, 1963, 244); Бабуня вкрила її своїм великим чорним шалем і повела додому (Л. Укр., III, 1952, 645); Северин підскочив до скрині, брязнув прикладом по замку і став викидати на середину хати Оленине добро: спідниці, білі кашемірові шалі, чоботи (Тют., Вир, 1964, 421); Золотиста шовкова шаль спадала їй на плечі (Десняк, Десну.., 1949, 329); *Образно. Так тихо вгорі наді мною… Небесний заснув океан. Од шалі зорі голубої на луках прослався туман (Сос., Солов. далі, 1957, 17); *У порівн. На березу жовтолистую Сніг нависнув, наче шаль… (Крим,, Вибр., 1965, 118).
Ко́мір ша́ллю — те саме, що Шале́вий ко́мір (див. шале́вий).
2. заст. Тонка перев. шерстяна тканина саржевого плетива.
Туре́цька шаль див. туре́цький.
ШАЛЬ2, і, ж., діал. Дрібниця (див. дрібни́ця 1). Якби не пісок, то б шаль довезти дуба (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 400 - 401.