ШАМІ́ЛЬ, ШАМІ́ЛЬ-ШАМІ́ЛЬ, виг., діал. Уживається як присудок для передачі обережного виходу, втечі кого-небудь звідкись.-Забачив [кум] мене — та зразу шаміль-шаміль поза людьми, а очима блиснув на мене, як той злодій (Вас., І, 1959, 304); Встала Одарка й вийшла.. А за нею всі дівчата з хати — шаміль-шаміль-шаміль… (Вишня, І, 1956, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 401.