ША́НЦЕВИЙ, а, е, військ. Стос. до шанців (у 1 знач.).— Он вони [турки] зарилися в землю,— показав він на темні прогалини в чагарнику подекуди не замаскованого шанцевого бруствера (Добр., Очак. розмир, 1965, 232); // Признач. для окопування, влаштування окопів, траншей і т. ін. Він підійшов до свого коня, відв’язав од сідла шанцеву лопатку й подав Галинці. — Бери, вкопуйся (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 97); Сам Половець, узявши шанцеву лопату, копав там притулок двом братам (Ю. Янов., II, 1958, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 406.