ШАРА́ГИ, а́г, мн., діал. Стояча вішалка. Повісивши в передпокої на шараги свою бекешу і сиву шапку, Кіндрат побачив, що на блискучому паркеті лишив мокрі сліди від чобіт (Іщук, Вербівчани, 1961, 207).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 410.