ША́РИТИ, рю, риш, недок.
1. перех. і неперех. Шукати навпомацки. Одчинив [Тимоха] скриню, недовго шарив, тягне мішок з грішми! (Кв.-Осн., II, 1956, 295); Раптом крутнулась [Марія], згадала, що світло засвітити треба. Шарила сірників на карнизі, а ніяк не знайде,— де вона заділа їх? (Головко, II, 1957, 116).
2. чим, по чому і без додатка; неперех. Обмацувати щось, совати по чомусь (перев. шукаючи). Він неспокійно ворушився на лаві, важко сопів, сідав і наслухав. Потому знову вкладався і лежав причаївшись, але раптом зривався і шарив по долівці рукою, поки не знаходив сокири (Коцюб., II, 1955, 74); Недбай ходив поміж партами й шарив під ними руками (Вас., І, 1959, 82); Вони [бандити] шастали скрізь, метнулись до скрині, почали грабувати добро, зривали з стін рушники, шарили руками за образами, наче й справді там могли знайти голову комнезаму (Цюпа, Грози.., 1961, 172); Надворі Пірат лютує на старців. А старці вже, чую, рипають у сінях і шарять по дверях, шукаючи клямку (Довж., Зач. Десна, 1957, 479).
3. перех., розм. Старанно шукати кого-, що-небудь. — Бач! ми шукаємо, шаримо її, а вона он проходжується (Мирний, IV, 1955, 178); // Ходити десь, кидатися кудись, шукаючи. Хома не лягав, шарив щось по хаті (Фр., І, 1955, 71); На селах часто шарили жандарми, все вивідували, все випитували та хапали комуністів, яких ще не встигли замкнути (Чорн., Визвол. земля, 1959, 108); // перен. Освітлювати, стежачи за чимсь, охороняючи щось (перев. про прожектори). Рубали ніч прожекторів мечі — усе по морю шарили злобливо, настирливо (Гонч., Вибр., 1959, 389).
◊ Ша́рити очи́ма — шукаючи кого-, що-небудь, пильно придивлятися, стежити. Івась покрався сам. Бистро його очі бігали по траві, по будяках, він шарив ними і все подавався уперед (Мирний, IV, 1955, 12); В коридор.. вагона зайшов юнак із клунком і великим чемоданом і почав шарити очима по номерках на дверях (Панч, В дорозі, 1959, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 412.