ША́РКАННЯ, я, с. Дія за знач. ша́ркати і звуки, утворювані цією дією. Він все чогось чекав.. Нарешті вже коло півночі йому почулося тихе ступання босих ніг та шаркання по призьбі (Коцюб., І, 1955, 266); Коли Вихори прийшли на луг, там ще не було велелюдно, тільки за кущами чулося шаркання чиєїсь коси (Тют., Вир, 1964, 230); В сінях уже чутно було шаркання калошами, і незабаром увійшов Порицький (Л. Укр., III, 1952, 749); Ліс стояв трохи похмурий, непорушний і величний. В ньому було так тихо, що кожне шаркання Терешкової ноги чи крик птаха віддавалися сотнею найрізноманітніших звуків (Епік, Тв., 1958, 412); Йому довго не відчиняли. Нарешті, за дверима почулося шаркання підошов (Ткач, Крута хвиля, 1956, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 413.