ШАРКОТА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. шаркота́ти і звуки, утворювані цією дією. Іван скулився, запер дух у собі і насторожив уха щосили. Ось чує шаркотання, наче хто ступає по хаті босими ногами (Фр., І, 1955, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 413.