ШАРПА́К, а́, ч., зневажл. Убого одягнена людина; обідранець, голодранець. Отак і виріс сиротою, У наймах. Сказано, шарпак, То й одружився собі так: Узяв хорошу та убогу (Шевч., II, 1963, 126); Йшли арештанти невлад, човгаючи шкарбанами, ляпаючи босими ногами, зимно кутаючи плечі в лахміття — чвалав гурт жалюгідних шарпаків (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 153); — Ніхто тебе зганять з твого шматка не збирається, а навпаки — прирізать іще хочемо. Щоб ти не ходив отаким шарпаком, а став на ноги (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 415.