ШАРІ́ТИСЯ, і́юся, і́єшся, недок. Те саме, що шарі́ти1. Лукія почуває, як буйна гаряча хвиля обдає її. Ні з сього ні з того вона навіть шаріється перед бабою, почуває на щоках цей пал розшарілості і від цього зовсім ніяковіє (Гончар, Тронка, 1963, 93); Кров на шатах препишних шаріється, оксамит і парчу залива (Л. Укр., І, 1951, 226); Обличчя в нього було бліде й нездорове. Тільки невеличкі рум’янці ледве шарілися на вилицях (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 413.