ШАСТЬ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. ша́стати і ша́снути. [Настуся:] Добре, тату… (І веселенька шасть у хату) (Шевч., II, 1963, 190); — А ти, я бачу, жартівник,— говорить до нього Сазон.— Тільки жартувати будеш іншим разом, а зараз у нас друга балачка з тобою буде.— І — шасть руками парубкові під кожух. Не встиг куркуленко оком моргнути, як Сазон витяг у нього з-за пояса обріз із мережаною ручкою (Тют., Вир, 1964, 168).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 420.