ШЕЛЕ́П1, виг.
1. Звуконаслідування, що означає глухий звук від удару, падіння і т. ін.
2. розм. Уживається як присудок за знач. шеле́пнути 2. Шелеп щастя в хату! (Укр.. присл.., 1963, 32).
ШЕЛЕ́П2, у, діал. Шум; // Шарудіння.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 436.