ШЕЛЕ́СНУТИ, ну, неш, док.
1. Однокр. до шелесті́ти. Очерет гнучкий шелеснув Геть понад водою (Гр., І, 1963, 29); Шелесне бур’ян за коморою — легенько тьохне в грудях (Вас., Вибр., 1954, 34); Тиша, тиша довкола — повна, урочиста. Не шелесне ліс (Гончар, II, 1959, 137); Тиша. Навіть верхів’я кедрів застигли. Ні птиця не пролітає, ні звір не шелесне (Довж., І, 1958, 123); Невидима куля шелеснула над головою, пробивши мій капелюх (Мур., Бук. повість, 1959, 33); Вітрець шелесне та прихилить мені у віконце пахучий бузок (Вовчок, І, 1955, 110); Війнув вітер, шелеснув гілками,струшуючи лапатий сніг на голови партизанів (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 485); // безос., у сполуч. із сл. ні, ані. Про абсолютну тишу. [Кобзар:] Ач, як тихо, ні шелесне нігде; вітрець не дихне (Мирний, V, 1955, 110); Тихо в селі, ні шерхне, ні шелесне (Тют., Вир, 1964, 301); Вечір видався напрочуд гарний. Ані шелесне (Ткач, Плем’я.., 1961, 248).
2. розм. Упасти, перев. з глухим звуком, шумом. [Вівдя:] Як посковзнуся, як шелесну сторч, так в болото і полетіла!.. (Кроп., II, 1958, 126); Воно [дерево] похитнулося й, скрипнувши, з шумом, подібним до глибокого зітхання, шелеснуло на землю (Хор., Незакінч. політ, 1960, 84); // Кинутися куди-небудь. Треті півні: кукуріку! — Шелеснули [русалки] в воду (Шевч., І, 1963, 6); —А було як увійде мій панотець у церкву, то всі люди так і шелеснуть урозтіч (Н.-Лев., III, 1956, 345); Мої [люди] шелеснули в ліс… (Вас., Незібр. тв., 1941, 229).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 436.