ШЕ́ЛЕСТ, у, ч.
1. Легке шарудіння; шерех. У сінях чутно шелест: то в темноті Кирило шукає водянки (Мирний, III, 1954, 126); Почулось: "Тпру-у!" — і шелест плаття. Він підняв голову і побачив Віру Павлівну (Хотк., І, 1966, 41); Підбігають з тихим шелестом шин тролейбуси (Крот., Сини.., 1948, 8); Було так тихо, що навіть шелест листя на ясені здавався великим шумом (Десняк, Вибр., 1947, 185); Ось рядки з балади "Утоплена", які передають шелест осоки коло берега: Хто се, хто се по сім боці Чеше косу? Хто се? (Рильський, III, 1956, 244); *У порівн. Щодня мій друг розмовляє (отим своїм безгучним голосом, немов шелестом) про те, як ми вкупі за границю поїдемо в Швейцарію (Л. Укр., V, 1956, 325); // Глухий шум. По хаті пройшов шелест. Пани здвигували плечима, хитали журливо головами, шепталися між собою (Мирний, І, 1949, 383); Озвався знайомий, зворушливий шелест гвинтів — човен зрушив (Логв., Давні рани, 1961, 51); // у сполуч. із сл. ні, ані. Про абсолютну тишу. А тиша яка: ні пташиного співу, ні людського голосу, ні єдиного шелесту — всюди велична тиша (Гр., Без хліба, 1958, 85); Все навколо огорнула тиша. Ні шереху, ні шелесту (Юхвід, Оля, 1959, 3).
2. перен., розм. Пожвавлений рух, метушня, шум, розмови, викликані чим-небудь. Ми знов у музиці, металі й житі. Хай в’януть недруги лихі. Ой, скільки шелесту у світі! — Ми все те чуєм — не глухі… (Тич., II, 1957, 207); Народу зібралося стільки, що Михайло Гнатович Сахно змушений був просто відгородити кількома великими валами своє робоче місце.— Наче в театр на артистів дивитися прийшли,— незадоволено буркнув він до Хорошка. — От буде шелесту, коли засипи-мося [засиплемося] — на весь Радянський Союз, не менше (Собко, Біле полум’я, 1952, 311).
◊ Нароби́ти ше́лесту див. наро́блювати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 436.