ШЕРЕ́ПА, и, ж., фам. Те саме, що потво́ра. — Поїду до Одеси на морське купання. Може, од морської води в Марусі простигне той дурний дівочий пал.. Та вона й таки добре споганіє од морського купання… Тоді, може, він і сам од неї одчепиться, як вглядить таку шерепу… (Н.-Лев., VI, 1966, 49); // Уживається як лайливе слово. [Печариця:] Лиха година тебе б взяла, бісову шерепу! І чорт тебе нагнав сюди, гаспидська дочко! (Мирний, V, 1955, 158).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 443.