ШИ́КАТИ, аю, аєш, недок., розм. Вимовляти звук "ш-ш", "чш", закликаючи до тиші, заспокоюючи і т. ін. Надувсь наш пан Забрьоха, мов індик, і став шикати, щоб усі замовчали (Кв.-Осн., II, 1956, 219); Декілька жінок з малими дітьми ставали кружка коло церковних врат; діти плакали, матері їх гойдали, шикали (Мирний, III, 1954, 321); По чотири в ряд рушили партизани толокою до лісу. Хтось глухо кашляв у кулак, на нього шикали (Воскр., Весна.., 1939, 40); Приятелі в театрі поводились несамовито. З ложі, де вони сиділи, чути було захоплені вигуки, шум, гамір. Публіка шикала (Ільч., Петерб. осінь, 1956, 166); // Видавати звуки "Ш-Ш" (про предмети). Дід займав свою ручку. Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Гуц., Скупана.., 1965, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 451.