ШИНКА́Р, я, ч., заст. Власник шинку або прода
вець у ньому. Мина крикнув на шинкаря. Шинкар виніс пляшку горілки (Н.-Лов., II, 1956, 124); Що робити з шинкарями і мірошниками — на тому світі й досі не знають, бо шинкарі всього не доливають, а мірошники завжди беруть зайвину мірчука (Стельмах, і, 1962, 146); *Образно. Царям, всесвітнім шинкарям, І дукачі, і таляри, І пута кутії пошли (Шевч., II, 1963, 383),
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 453.