ШКЕЛЕ́Т, а, ч., діал. Скелет. — Де в тебе серце. Федоре? Хлопець ще як шкелет он увесь, а ти вже йому клопоту шукаєш (Гончар, II, 1959, 156); *У порівн. На полу, на рядні лежить старенька, худа-худа, як шкелет (Кв.-Осн., II, 1956, 464); // перен. Виснажена, худа людина. "Крохобори" впіймали якогось шкелета, товкли його в голову, в сухі ребра, в спину (Збан.. Єдина, 1959, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 473.