ШКОЛЯ́РСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до школя́р. На шкільному подвір’ї в час перерви: звичайна школярська метушня (Вас., III, 1960, 309); Схопить [учитель], бувало, котрогось за шию, придавить до лави і тисне, аж той захрипить. А тоді бацне двічі школярською головою об дошку, лясне долонею по потилиці і, як грудку, викине хлопця в сіни (Д. Бедзик, Студ. Води, 1968, 101); // Належний школяреві, школярам. Біла шкільна чорнильниця-невиливайка і школярська тонка ручка залишилися на столі (Перв., Опов., 1970, 130); Хлоп’ята.. подалися розшукувати Валерикове школярське хазяйство (Гончар, Таврія, 1952, 106); // Власт. школяреві, школярам. Найбільше імпонували мені, недосвідному ще школяреві, ті чисто школярські штучки та дотепи, яких багато знав пан Станіслав (Фр., IV, 1950, 205); — Нехай потім колись розкажу вам,— обізвалась пошептом Уляся гімназичним школярським тоном (Н.-Лев., V, 1956, 342); Аж шкода, що зараз нема на Кузьмі того картуза, не втримав мабуть-таки його, загубив десь по дорозі сюди разом зі своєю школярською безтурботністю (Гончар, Тронка, 1963, 189).
2. розм. Те саме, що шкільни́й. Місяць світив у сумні вікна класу; темніли школярські парти довгими рядами, виглядала серед класу дошка (Вас., І, 1959, 82).
3. рідко. Прикм. до школя́рство 2. — За книжками незчулись, як і весна промайнула,— примруживши очі, озвалась зненацька Докійка,— остання школярська весна (Цюпа. Вічний вогонь, 1960, 4).
4. перен., зневажл. Прикм. до школя́рство 3. І потекла його мова книжна, школярська, невтямлива народові (Н.-Лев., І, 1956, 193); Цей німецький соціалізм, який вважав свої безпорадні школярські вправи такими серйозними й важливими і так крикливо їх рекламував, мало-помалу втратив свою педантичну невинність (Комун. маніф., 1963, 56); Догматичне, школярське повторення застарілих положень привело їх ["лівих"] до авантюризму (Ком. Укр., 3, 1963, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 481.