ШКРЬО́БАТИ, а́ю, а́єш, недок., розм. Іти, ходити (перев. в розбитому, великому взутті), човгаючи. — Поки що шкрьобатиму в старих [чоботях], доб’ю вже до-краю (Гончар, III, 1959, 332).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 483.