ШКРЯ́БАТИ, аю, аєш, недок.
1. перех. і неперех. Видавати різкі звуки, скребучи чимсь по чому-небудь. Вже скрипнули, хатні двері, вже шкрябають немудрі селянські засуви (Збан., Єдина, 1959, 12); Шкрябали перами писарі за столами (Головко, II, 1957, 169); В миснику шкрябають голодні миші (Ірчан, II, 1958, 69); Вовтузилися біля столика діти, виразно шкрябали дерев’яними ложками об миску (Епік, Тв., 1958, 408); Ялиця.. знову поволі почала випростуватися, шкрябаючи гілками по глині (Мур., Бук. повість, 1959, 28); Він підняв руку і, наче пазурами, шкрябав пальцями шибку (Донч., II, 1956, 359).
2. перех. Робити подряпини, чіпляючи чим-небудь гострим, жорстким; дряпати. Ми побігли кущами. Віти били нас по обличчях, шкрябали, босі ноги підколювалися (Гр., І, 1963, 297); Потому [Альоша] кинувся назад і швидко почав дзюбати й шкрябати жорстку черінь між скелями (Мик., II, 1957, 180); На мілині колеса водохода шкрябатимуть дно (Донч., VI, 1967, 68); Прихилився [Мамай] до закуреної, аж чорної стінки й знічев’я заходився тим шильцем шкрябати брудний вологий мур (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 94); // Зчищати, здирати чимсь гострим що-небудь. Зігнувшись коло воріт, як злодії, Микита й Настя шкрябають ножами чорні плями на воротах (Вас., І, 1959, 291); [Надія:] Хіба тобі дітей виховувати?! Палубу! Палубу тобі шкрябати! (Мороз, П’єси, 1959, 321); її розм. Чухати, дряпати тіло. Люди щось говорили, викрикували, шкрябали собі голови… (Коцюб., І, 1956, 450); Марійка до крові шкрябала тіло (Головко, І, 1957, 90).
3. перех., перен., зневажл. Недбало, абияк писати (літературні твори). — Поет сатиру шкряба!.. (Сам., 1,1958, 265);.. Я шкрябав вірші і тинявсь по місту (Перв., II, 1958, 104); Після милих привітань — Настя… до атаки: — Це ж про мене там, у вас, шкрябають писаки (С. Ол., Вибр., 1959, 129); [Романюк:] Ти чоловік добре грамотний, начитаний, сам шкрябаєш пісні, дивись, голубе, щоб все було культурно (Корн., II, 1955, 196).
4. перех. і без додатка, розм. Мілко, абияк орати. Хто мав який-небудь шматочок свого поля, сяк-так його шкрябав, засівав (Мирний, IV 1955, 240); — І як ми ген туди далі, років за десять, у світі й житимемо? Народу ж намножиться. І так тієї землі — ось і в нашій громаді — і по три чвертки на душу немає. Шкрябаєш, шкрябаєш її, сердешну, а того хліба з неї всилу до весни дотягнеш. А тоді що буде? (Головко, II, 1957, 54).
5. перех., перен., розм. Турбувати, непокоїти, дратувати кого-небудь. Сопкін почував, як щось починало шкрябать його всередині (Вас., І, 1959, 347); Він якоюсь частинкою своєї совісті відчував свою провину, щось десь шкрябало, але повернутися назад не міг, бо від цього його директорський престиж дещо б запилився (М. Ю. Тарн., Як на.. ниві, 1958, 92); Гервасія Салогана і досі звуть не управителем, а теж економом, і це неабияк шкрябає гоноровитого попихача (Стельмах, І, 1962, 22).
∆ На се́рці (за печі́нку) шкря́бає, безос.— про почуття турботи, неспокою, роздратування тощо, яке кого-небудь охоплює. Од слів твоїх на серці шкряба (Сос., І, 1957, 415); На се́рці [на́че] ми́ші шкря́бають див. ми́ша.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 483.