ШКРЯБОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех. і неперех., розм. Підсил. до шкрябну́ти. Ялиця ледве помітно увігнулася під нею.. Сухі віти, що торкались того краю, мов пазурі, шкрябонули по глині (Мур., Бук. повість, 1959, 27); — Шкрябонув я ото документальну повість (Мушк., День.., 1967, 71); [Кази-дорога:] Писар п’яний був, скочив, схопив гачок залізний від кухні та як не шкрябоне мене по голім тілі, аж я звився з болю (Фр., IX, 1952, 390).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 483.