ШКУРОЛУ́П, а, ч., розм., рідко. Те саме, що шкуроде́р. Дід помічає мене, спочатку дивується, а далі чмихає: — От і пропажа об’явилася! А ми думали, що тебе десь шкуролупи вхопили (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964. 67); — Просить шкуролуп-лікар п’ятсот лей (Мур., Бук. повість, 1959, 109); — Дай нам хліба, шкуролупе проклятий! (Тулуб, Людолови, І. 1957, 443).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 486.