ШКІ́РИТИ, рю, риш, недок., перех. Розсуваючи губи, відкривати, показувати (зуби, пащу, рот і т. ін.): вишкіряти. Вовк хижо шкірив свої ікла (Збан., Курил. о-ви, 1963, 189); *Образно. Михайло пройшов кілька кроків понад берегом і наткнувся на купу каміння. Оглядівся й побачив, що стоїть перед руїнами. Будинки шкірили на нього щербаті роти своїх потрощених стін (Загреб., Європа 45, 1959, 20).
Шкі́рити зу́би: а) розсуваючи губи, відкривати, показувати зуби. За туманом ніхто не помітив, що він [ведмідь] стояв тут-таки за торосом і шкірив зуби, ладний як до втечі, так і до боротьби (Трубл., І, 1955, 171); Василько щоразу запускав свою руку в їх кудлату шорстку вовну, і пси шкірили зуби, наче усміхаючись йому (Турч.,’Зорі.., 1950, 46); б) див. зуб.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 476.