ШЛЯХЕ́ТНІСТЬ, ності, ж. Абстр. ім. до шляхе́тний. Йому було майже приємно, що не він сам згоджується на поступки, а стороння особа його умовляє. Треба тільки витримати роль ображеної шляхетності (Тулуб. Людолови, І, 1957, 26); Наталочка походила із заможної сім’ї, ..вміла й на піаніно грати, й пісень співала нечуваних, і взагалі, освіченість і шляхетність були написані на її обличчі (Збан., Сеспель, 1961, 417); Яновський — один з найбільш вродливих серед письменників. І саме тому, що краса його повна вродженої й вихованої шляхетності (Мас., Роман.., 1970, 103).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 495.