ШЛЯХОВИ́К, а́, ч. Фахівець, який будує та обслуговує шляхи (у 1 знач.). Безрух завжди з’являвся а бригадою шляховиків, давав вказівки і вирушав на інші ділянки шляху, де його присутність і знання теж були конче потрібні (Ле, Клен. лист, 1960, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 496.