ШМАРКА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Такий, у якого тече слиз із носа; з шмарклями під носом.
2. перен., зневажл. Малолітній або дуже молодий, недосвідчений, невмілий. — Я назвала її тьотя Софія. А вона як гримне: я тобі не тьотя, а Софія Марківна! Шмаркате дівчисько!.. А я зовсім не шмарката (Коп., Земля.., 1957, 207); Яке діло було цій шмаркатій дівчині до Василя Васильовича? Чого приїхала вона сюди? Хіба секретарки, які сидять у приймальні, їздять в наукові експедиції? (Загреб., День.., 1964, 110); // Уживається як лайливе слово. — Ах ти ж шмаровоз, шмаровоз! шмаркатий купидон [купідон], амур сонливий!.. (Вас., І, 1959, 174).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 498.