ШМИ́ГА, и, ж., розм.: До шми́ги — як слід, до ладу, до речі. Вся та зарость [зарість], вкрита цвітом і квітками і до шмиги розставлена, здавалась зачарованим садом-раєм земним (Стор., І, 1957, 366); Не до шми́ги: а) не так, як слід; не до ладу. Що ні [не] озьме [візьме Маруся], до чого не кинеться, усе не так, усе не до шмиги (Кв.-Осн., II, 1956, 38); б) не відповідно до обставин, умов, місця, часу; невчасно. Така замітка була би тепер не до шмиги (Март., Тв., 1954, 368); Лідине весілля було страшенно не до шмиги (Дмит., Наречена, 1959, 209); в) не до вподоби щось кому-небудь. —Ні, се мені не до шмиги! Чого я піду до вас? (Фр., VII, 1951, 207); — Не подобається їм наша дружба.. А чому не подобається? .. А тому, що в цій дружбі сила народна розквітає! Народна сила! — повторив Первоцвіт. — А тим байстрюкам це не до шмиги (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 502.