ШОКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. Ставити когось у незручне становище, викликати почуття зніяковіння, збентеження недотриманням загальноприйнятих норм поведінки. Іван говорив нерівно, ..висновки робив безапеляційні, шокуючи слухачів (Кол., Терен.., 1959, 99); Олену шокує самовпевнений, безапеляційний тон Оксани (Вільде, III, 1968, 302); — Кажуть, вам у нього не сподобалося? — Розкіш шокувала її,— поспішила відповісти за подругу Фанні (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 508.