ШОЛО́ПАТИ, а́ю, а́єш, недок., діал. Човгати по чомусь, утворюючи шелесткі звуки. Холодна, суха рука шолопає у мене по лиці, потім по шиї й по грудях (Фр., IV, 1950, 181); // перен. Кидатися, тікаючи. Я теж втикався, наче шомпол, У свіжу неба акварель І несподівано шолопає. Як той Пилип із конопель (Бичко, Простота, 1963, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 509.