ШО́СТИЙ, а, е. Числівник порядковий, відповідний до кількісного числівника шість. О шостій годині сідали гості за довгий стіл обідати (Мирний, І, 1949, 388); Пять днів шукав потім Глушак останнього диверсанта… Тільки па шостий день, дослідивши тайгову ріку, звірині й мисливські стежки, помітив Глушак вдалині людську постать (Довж., І, 1958, 104); //у знач. ім. шо́ста, тої, ж. Година, що настає після п’ятої. Певна вже шоста!.. Засвічую свічку — ну, так і є: доходить шоста (Коцюб., II, 1955, 252); Пробило шосту, коли Кравчинський відклав останню сторінку (М. Ол., Туди, де бій, 1971, 193); Було пів на шосту. Сонце-щойно зійшло (Гончар, III, 1959, 412).
∆ Шо́сте чуття́ див. чуття́.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 511.