ШОФЕ́РІВ, рова, рове. Прикм. до шофер; належний шоферові. Машину їхню розбило, шоферову дворічну дитину тяжко поранило осколком на руках у матері (Гончар, IV, 1960, 43); Він мимоволі доторкнувся рукою до шоферового плеча, і той, з практики знаючи, що означає цей рух, зменшив газ (Збан., Таємниця.., 1971, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 512.